Хто може бути гарантом угод на аграрному ринку

Нестабільність економіки та фінансова криза в Україні відкривають проблему пошуку рішень подолання ризиків при здійсненні товарних операцій.

 

Головним гарантом угод у нашій державі могла би стати біржа, проте низька ділова активність на відповідних майданчиках не сприяє розвитку біржової інфраструктури.

«Учасники спотових і форвардних контрактів ризикують тим менше, чим більш чітко налагоджено біржовий механізм. У цьому особливість біржової торгівлі та її переваги над вільною неорганізованою торгівлею», – пояснює директор Аграрної біржі Олександр Марюхніч.

Аграріями прийнято вважати, що за спотовими прямими (позабіржовими) угодами ризик мінімальний, оскільки період їх виконання досить короткий. Проте ця теза справедлива в більшій мірі лише стосовно ціни, що не встигає суттєво змінитися протягом незначного періоду часу. Однак, гарантувати виконання такої угоди (зокрема, дотримання платіжної дисципліни) сторони можуть виключно на понятійних принципах власних взаємовідносин. У свою чергу, форвардній угоді взагалі властиві усі види комерційного ризику, зокрема виробничі, торгові, фінансові, а головне ризик, пов’язаний з платоспроможністю контрагента та змінами валютного курсу. Відповідно, такі контракти з довгою позицією потребують обов’язкового хеджування, аби вберегти сторони від збитків.

«Аграрна біржа, як єдиний державний біржовий майданчик, може взяти на себе роль гаранта, проте така діяльність можлива виключно за наявності розвиненого біржового ринку та торгової дисципліни за Правилами біржової торгівлі», – коментує Олександр Марюхніч. – «На сьогодні ми можемо запропонувати кілька механізмів гарантування, зокрема:

гарантійні внески різного номіналу (5, 10, 15 %), які повертаються після виконання угоди сторонам або спрямовуються у якості штрафних санкцій на користь контрагента, права та законні інтереси якого були порушені;

стовідсоткове депонування коштів по контракту на рахунках клірингового центру біржі, які у одноденний термін перераховуються продавцю після виконання зобов’язань щодо поставки.»

Проте, за умови достатньої ліквідності ринку, переходу виробників та переробників на біржовий майданчик, можна би було говорити і про такі способи гарантування, як залучення гарантера поставок – для виконання угод за порушеними контрактами з боку продавця, формування резервних фондів – для покриття валютних ризиків, залучення та акредитація елеваторів як гарантів якості біржового товару тощо.

Однак, до тих пір, поки учасники ринку будуть намагатися проводити власні операції поза біржою, тим самим не сприяючи її ліквідності – Аграрна біржа ні юридично, ні фінансово не зможе розвивати власну інфраструктуру та залучати нові способи гарантування угод для аграріїв.

Крім того, вкотре варто наголосити, що розвинутий біржовий ринок – це індикатор інвестиційного клімату держави, довіра до цінових індикативів, фіскальний контроль, боротьба з маніпуляцією цінами та конкуренція.